Що таке благодійність?

ІСТОРІЯ БЛАГОДІЙНОСТІ

СТАРОДАВНЄ КОРІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ

Історія української благодійності – складова і невід’ємна частина національного минулого. Її витоки та поширення нерозривно пов’язані з етногенезом і культурогенезом в Україні й особливо з прийняттям християнства (988 р.). З утвердженням останнього та заснуванням церковної організації поширилося цілеспрямоване опікування знедолених і немічних. Релігія стала рушійною силою розвитку доброчинності, яка визнається нормою християнської моралі й втіленням чеснот справжніх її представників. У середні віки та нові часи церква і зокрема монастирі були центрами соціальної допомоги знедоленим і незаможним, виконуючи три основні функції: забезпечення нужденних грошима й натуральними продуктами (милостиня), а також лікування та навчання.

Така благодійність церкви, крім релігійних мотивів, обумовлювалася відповідними постановами. Так, уже Церковний статут 996 р. покладав опіку хворих, інвалідів, жебраків й інших соціально незахищених категорій населення на духовенство, визначивши десятину на утримання монастирів, церковних храмів і лікарень та притулків при них. Не випадково в сучасних словах “сестра милосердя” й “брат милосердя” збереглася пам’ять про те, що першими людьми, які присвятили себе благородній справі догляду за знедоленими, були ті, хто прийняв чернецьку обітницю.

Продовження читайте у наступному номері.

Джерело: Донік О.М. Благодійність в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст.: ретроспективний аналіз.// Матеріали конференції На шляху до довіри у суспільстві. Доброчинність в українській громаді 20-22 червня 2005 р. м. Київ    

ДОСЛІДЖЕННЯ ПО БЛАГОДІЙНОСТІ

РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ФІЛАНТРОПІЇ

Філантропія має бути розумною, безсумнівно, дбайливою і ніколи марнотратною. Найбільші приватні благодійні фонди США невипадково носять імена знаменитих підприємців та фінансистів Рокфеллера, Карнегі, Форда, Сороса. Ці люди зуміли застосувати свої знання та талант для досягнення успіху в економічній діяльності. Але їх філантропічна активність не була би настільки успішною, як би вони просто щедро ділилися заробленим прибутком, а не розподіляли би засоби, користуючись тими же принципами раціональності, які виправдали себе в справі здобуття коштів.

Втім, ця думка настільки ж давня, на скільки і сама благодійність. Цікаві зауваження, з цього приводу, знаходимо вже у Сенеки, в особливості в одному з його останніх трактатів "Про щасливе життя". Розмірковуючи про мудреця, Сенека стверджував, що багатство нітрохи не принижує мудреця, якщо воно нажито чесним шляхом і, якщо воно не принижує кого-небудь, в тому числі і його самого. Багатство, саме по собі, не цінне для мудреця, тому він з радістю буде його роздарювати. Однак, не без розбору, а виходячи з певних принципів, оскільки він завжди тямить як в витратах, так і в доходах. Мудрець саме дарує, він не розраховує отримати назад. Але, при цьому, він намагається не втратити. Комусь він дарує із співчуття, комусь надає допомогу, оскільки той заслуговує, щоб його спасли від розорення, на відміну від іншого, якому, як очевидно, ніяка допомога не допоможе, комусь пропонує допомогу, а комусь її нав'язує. Мудрець, даруючи, не чекає на взаємність. Але до дарунку він ставиться так, наче б то це був кредит, або вклад, прикидаючи чи можна буде повернути отримане, іншими словами, наскільки ті, кому допомагають можуть скористатися отриманим собі на благо і, тим самим, не “промотати” його.

Всі ці зауваження свідчать про те, що Сенека досить прагматичний стосовно благодіяння, для нього благодіяння не ритуал, не просто звичай і, звичайно, не розвага. В основі благодіяння лежить людяність, його надихають високі мотиви. Але, разом з тим, це справа, до неї треба підходити по-діловому раціонально, прагнучи, щоб вона була ефективною та успішною.

Зрозуміло, що зі збільшенням масштабу благодійної діяльності важливість прагматичних критеріїв особливо зростає. Зростання кількості філантропічних фондів в США після Другої світової війни дало поштовх спеціальним дослідженням в області філантропії та поступовому виробленню чітких, доведених до рівня стандарту критеріїв здійснення філантропічної діяльності та її оцінці. Криза філантропічних ідей в США на рубежі 70-х років посилила інтерес до проблем філантропії, зокрема, до її призначення в суспільстві.

Безумовно, будь-який фонд має керуватися законом і не братися за завдання, які не відповідають філантропічним цілям, уникати занадто тісних стосунків і тим більше непрозорих зв'язків з конкретними суб'єктами бізнесу, зводити до мінімуму адміністративно-операціональні витрати, бути повністю підзвітними державі та відкритими для громадськості. Такими є загальні та звичайні вимоги до діяльності фондів, аналогічні вимогам, які висуваються фактично до будь-якої недержавної та некомерційної організації.

Джерело: Апресян Р.Г. Филантропия: милостыня или социальная инженерия.// Общественные науки и современность. 1998. № 5. - С. 51-60.