Кайф за рецептом

Українські наркомани потрапили під приціл фармацевтичних лобі

Василь Васютин, 4 квітня 2007

Найближчим часом Україна має визначитися: варто чи ні на загальнодержавному рівні запроваджувати для лікування наркозалежності замісну терапію? Під цим безневинним словосполученням насправді треба розуміти використання як замінника традиційних наркотиків інших препаратів, що містять наркотики, зокрема метадону. Супротивників і прихильників такого методу лікування більше ніж достатньо, проте за моральним боком питання дедалі чіткіше проглядається тінь фармацевтичних компаній, зацікавлених у позитивному його розв’язанні.

Добрими намірами...

Міністерство охорони здоров’я вже зробило перші кроки в цьому напрямі. 20 грудня минулого року МОЗ видало наказ № 846 «Про заходи щодо організації ВІЛ/СНІД профілактики та замісної підтримувальної терапії для споживачів ін’єкційних наркотиків». Згідно з документом, людей, які вживають опіумні наркотики за допомогою голки, пропонують лікувати синтетичним наркотиком у пігулках – метадоном або бупренорфіном. За п’ять днів перед цим до державного реєстру пігулкової продукції було внесено медпрепарат «Метадол» канадського виробництва.

А 25 січня іншим наказом було створено міжвідомчу робочу групу, якій належить розробити заходи щодо «підвищення ефективності лікування хворих на опіумну залежність шляхом замісної підтримувальної терапії». Технічний су­провід діяльності групи здійснює бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні.

Нині пропагандою замісної терапії займаються представництва міжнародних організацій і фондів. Навіть американська правозахисна організація Human Rights Watch підштовхує Україну до її впровадження як одного з найефективніших методів боротьби з поширенням СНІДу. Головний аргумент – заміна шприців пігулками зменшує ризик передачі захворювання. Є й інші доводи: заміна нелегальних наркотиків на метадон, що приймають під контролем лікаря та без внутрішньовенного введення, допоможе стабілізувати стан пацієнта, поверне його в суспільство, скоротить кількість злочинів. Прихильники цього методу апелюють до світового досвіду: замісну терапію протягом десятків років практикують у багатьох країнах світу.

До речі, експериментальні програми під медичним контролем і наглядом із боку правоохоронних органів реалізують із травня 2004 року й в Україні. Більш як півтисячі наркозалежних у столиці та ще дев’яти обласних центрах вже є учасниками експерименту у рамках проекту «Подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні», що фінансує Глобальний фонд у боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією. До кінця вересня 2007 року на кошти донора заплановано забезпечити лікування трьох тисяч наркозалежних, а ще за рік удвічі збільшити кількість таких пацієнтів. Чинні програми замісної терапії функціонують нині винятково на базі наркологічних диспансерів і центрів СНІДу. У перспективі планують розширити це коло протитуберкульозними диспансерами та поліклініками загального профілю.

Згаданий фонд готовий надати додаткове фінансування Україні на боротьбу з ВІЛ/СНІДом, якщо буде створено загальнодержавну програму замісної терапії. Виходячи із 370 тисяч офіційно зареєстрованих хворих, він оцінив свою допомогу на ці цілі в 170 тисяч доларів на рік. На підставі проведеного тендеру визначено продавців, готових продавати на лікування одного хворого бупренорфін по 170 доларів на місяць і метадон – по 8.

Не все так гладенько

Замісна терапія має давню історію. Ще в XIX столітті, коли опіумна наркоманія охопила весь світ, лікарі представили ліки, які, на їхню думку, допоможуть упоратися з опіумною залежністю. Ця речовина дістала назву морфій. Але незабаром з’ясувалося, що морфій призводить до ще більших проблем, аніж опіум. Тоді розробили ліки вже від морфійної наркоманії. Ім’я їм дали звучне – героїн. Результат застосування героїну – зліт наркоманії та злочинності. Щоб упоратися із залежністю, придумали так звану метадонову програму.

Оперуючи цифрами та фактами, її прихильники, утім, не кажуть усієї правди. Під час лікування метадоном один наркотик замінюють на інший, сильніший, і це не стимулює відмову від наркотиків узагалі. Досвід доводить, що деякі пацієнти метадонової програми систематично або періодично продовжували вживати героїн з усіма негативними наслідками. Результативність лікування теж спірна. Скажімо, у США метадонова програма так і не змогла подолати зростання наркоманії та СНІДу, натомість вивела країну на перше місце за кількістю смертей через передозування цього препарату.

Багато країн сьогодні згортають лікування метадоном: або відмовляються від нього взагалі, або використовують інший замінник, наприклад чистий героїн.

І ще один нюанс. В Україні більшість ін’єкційних наркоманів віддає перевагу «ширці» – витяжці з макової соломки, яку варять разом з ацетоном. Дорогий опіум і героїн уживають порівняно небагато людей, а саме на цю категорію розраховано метадонотерапію. Натомість вплив  методону на наркозалежних, які сидять на «ширці», достеменно не вивчено.

Згаданий наказ Міністерства охорони здоров’я передбачає, що видача наркотиків відбуватиметься не лише в медустановах, а й у «немедичному оточенні разом із соціальними службами». До того ж, якщо за кордоном метадон застосовують тільки до безнадійних хворих, то у нас звучить формулювання «споживачі наркотиків». Тобто кожен, хто хоч раз спробував наркотик, може вимагати дозу метадону.

І хоча прихильники лікування метадоном обурюються, коли їх звинувачують у спробі легалізації наркотиків, де-факто вона такою і є. Тому головним їхнім опонентом сьогодні є Міністерство внутрішніх справ. На думку керівників відомства, програми лікування наркозалежності, затверджені Міністерством охорони здоров’я України, можуть призвести до чергового стрибка  наркоманії. Грам метадону на чорному ринку коштує близько 200 доларів. Демпінгові ціни, за якими купуватимуть метадон у рамках програми, можуть стати для когось спокусою заробити непогані гроші.

Пацієнт стає залежним не лише від препарату, а й від іншої людини, яка його призначає. Крім того, часто-густо він буде змушений шукати наркотик поза стінами лікарень, що піде на користь підпільним виробникам метадону.

КОМЕНТАРІ

Терапія метадоном: чи потрібна вона в Україні?

Анатолій Вієвський, головний нарколог Міністерства охорони здоров’я України:

–  Споживачі ін’єк­ційних наркотиків в Україні належать до основної групи ризику щодо ВІЛ-інфікування. Упровадження замісної терапії може істотно вплинути на припинення епідемії та її контрольованість. Ми працюємо відповідно до протоколів, які є загальноприйнятими для всіх країн – членів ВОЗ. Практично всі результати, яких ми очікували щодо відновлення соціальних можливостей хворих, підтвердилися. Треба сказати, що в програму приходять не лише хворі, у яких «важкий стан справ», тобто є й соціальні, і медичні проблеми (ВІЛ, гепатити В і С, у багатьох – туберкульоз). Один з істотних результатів – удалося врятувати життя більш як тридцяти пацієнтам, які були на замісній терапії, і це за скромними підрахунками. А взагалі, цю цифру можна було б по­двоїти.

Ігор Линський, заввідділу профілактики та лікування наркоманії Інституту неврології, психіатрії та наркології:

– Призначення хворим препаратів, які містять опій, також викликає наркотичну залежність.  Світовий досвід свідчить, що  в  переважній більшості  випадків замісна  підтримувальна терапія зводиться до простого роздавання «наркопайків», у той час як значна їх частина опиняється на чорному ринку наркотиків. Таку терапію можна застосовувати лише до залежних від опіумних наркотиків хворих, а не до всіх споживачів, як сказано в наказі міністерства, бо це може збільшити кількість потенційних клієнтів терапії. Адже формально споживачем наркотиків вважають кожного, хто хоч раз у житті їх спробував. Програму замісної підтримувальної терапії в перспективі планують фінансувати з державного бюджету, тому створюється враження, що існують узгоджені дії закордонних і вітчизняних лобістів.